Іванна Вишневська
Рейтинг
+35.69
Сила
75.98

Іванна Вишневська

i-vyshnevska

Обличчя його немов моноліт

Обличчя його немов моноліт  Він бачить світ крізь призму літ  На вилицях його спочине сум  Гострі риси лиця від сотень дум  © Іванна Вишневська, 2016  #IvannaVyshnevska #IV #IVwriter...
Читати далі →

Мені сказати хочеться про нього

Мені сказати хочеться про нього
Про те, що криється в його німій душі
Немає в ній нічого показного
Але так багато рідного мені

Читати далі →

Музика душ

Зливаються душі під музику струн 
Бринить серце відганяючи сотні дум 
Танець небесний летить над всіма 
Він, немов жезл, між вами двома 

Читати далі →

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Я прошу тебе не плач цієї ночі
Хоч раз всміхнися щиро ти мені
Бо не побачу вже тебе у цьому році
Мені хоча б зустрітись раз в віки

Читати далі →

Дощ

Дрібні холодні краплі дощу безсердечно капали на металеве підвіконня, відбиваючись від нього у всі боки. Сіре небо ніяк не могло розпогодитися і пролити на землю хоч промінь сонця. Скло вкрили каплі, в яких відблискували вогні нічного міста, манливо зачаровуючи. Її погляд уважно слідкував за переливами світла, а думки наповнювалися зловіщим мовчанням.

Кохання між ними розвивалося занадто швидко, щоб осягнути його розумом. Вона усвідомлювала, що той неймовірний запал любові, який виник між ними, немов грім серед ясного неба, не віщує нічого доброго, бо з таких швидких зв’язків навряд чи може виникнути щось довготривале та вартісне. Силу, з якою їх тягнуло один до одного, можна було порівняти тільки із земним тяжінням, яке не давало їм злетіти над усіма буденними переживаннями та суперечностями. Її заполонило це почуття, заплутало у свої сіті і не відпускало. Тому вона не могла, не хотіла зупиняти цей вир емоцій та чуттєвих переживань. 

Та раціо в її думках постійно підказувало, що вона повинна зупинитися, перервати цей гріховний зв'язок… Він мав родину: красиву ділову жінку та маленьку донечку, які не заслуговували на страждання та переживання, викликані болісними сварками. Давно відоме правило про неможливість побудови власного щастя на нещасті інших в котрий раз торувало їй доріжку, правильний і, напевно, єдиний шлях на зустріч світлу. 

Вона відчувала на собі його ніжний погляд – він щойно зайшов до кімнати – скільки всього можна було в ньому прочитати: і радість, і світло, і мрійливу віру у найкраще. Вона давно перестала вірити у щасливий кінець, ще тоді, коли вперше зрозуміла, що все-одно не пам’ятатиме його. Він знав про це, але така «маленька» перепона була нічим порівняно з його почуттями. Він був готовий на все заради одного її ясного погляду… 
Читати далі →